МЕТОДИЧНІ ЗНАХІДКИ

 Розвиток дітей дошкільного віку . 

   Чому мнемотехніка корисна для дошкільників?
 Чим допоможе мнемотехніка в корекційних групах?
 Як застосовувати логопедичні казки-зв'язки на основі мнемотаблиць?
 Варто знати про шепелявість: причини, види, корекція, вправи  є чимало дітей (надто — дітей з особливими освітніми потребами), які швидко сприймають, але не надовго запам’ятовують інформацію. Використання мнемотехніки під час корекційної роботи дає змогу розвивати асоціативне мислення та пам’ять дошкільників. А опрацювання логопедичних казок-зв’язок на основі мнемотаблиць — автоматизувати вимову певних звуків у мовленні дітей. Мнемотехніка (або мнемоніка, з грецької «mnemonikon» — мистецтво запам’ятовувати) — це сукупність прийомів та способів, які спрощують запам’ятовування і збільшують обсяг пам’яті. Це відбувається завдяки утворенню асоціацій, упорядкуванню інформації у вигляді комплексних візуальних образів. Бачити, чути, говорити: розвиток мовлення дітей з порушеннями зору Чому мнемотехніка корисна для дошкільників Використання прийомів мнемотехніки задіює спостережливість і образне мислення: діти усвідомлено створюють асоціативні зв’язки між об’єктами. Фахівці-мнемоністи наголошують: мозок людини найліпше запам’ятовує візуальні образи, позаяк основою психічних процесів є візуальне (образне) мислення, а також зв’язки між об’єктами (текстом, цифрами тощо). Мнемотехніка допомагає дітям: керувати процесом запам’ятовування удосконалювати своє мовлення сприяє розвитку асоціативного й образного мислення, уваги. Найчастіше запам’ятовування відбувається мимоволі, коли якийсь предмет або явище потрапляє в поле зору дитини і зумовлює жваву реакцію.  Інформація «обростає» асоціативними зв’язками й закріплюється в пам’яті. Якщо ж дитина намагається вивчити й запам’ятати щось абстрактне, не підкріплене картинкою, асоціацією, — на успіх розраховувати не варто. Звичайно, у дітей із ЗНМ та ЗПР ці особливості виражені яскравіше, ніж в інших дітей, і сильніше впливають на процеси пізнання та загального розвитку. Використання в корекційній логопедичній роботі прийомів мнемотехніки допомагає педагогам: розширювати словниковий запас дітей, розвивати навички словотворення, закріплювати правильну звуковимову сприяти розвитку в дітей — зв’язного, експресивного та імпресивного мовлення уміння працювати за зразком, правилами; слухати дорослого й виконувати його інструкції — це одне зі складних завдань для дітей з особливими освітніми потребами навичок «перекодовування» інформації, «переведення» візуальних символів у зв’язний усний текст уміння самостійно застосовувати мнемотехнічні прийоми. Ще про мнемотехніку: Прийоми мнемотехніки: розвиваємо пам’ять і зв’язне мовлення дітей Як пригадати, про що розповідати: семінар-практикум для вихователів Як забути про забудькуватість Як застосовувати мнемотехнічні прийоми в корекційних групах У корекційних групах використовуємо такі прийоми мнемотехніки: мнемоквадрати мнемодоріжки мнемотаблиці для складання — простих та складних речень описових розповідей, казок тощо. Спочатку ознайомлюємо дітей із мнемоквадратами — зрозумілими зображеннями, які позначають одне слово, словосполучення або просте речення. Коли діти звикають до застосування мнемоквадратів, вводимо у практику мнемодоріжки — послідовності мнемоквадратів (зазвичай чотирьох), за допомогою яких можна скласти розповідь із двох-трьох речень. Використовуючи мнемотехнічні прийоми в навчанні дітей, треба враховувати особливості пам’яті дітей дошкільного віку. З огляду на переважання мимовільного запам’ятовування і короткотривалого збереження інформації в пам’яті дошкільника, для міцного запам’ятовування потрібні: враження повторення асоціації. Аби діти щось запам’ятали, потрібно викликати в них «живі» враження, задіяти в процес запам'ятовування якомога більше органів чуття. При цьому зорові враження є найсильнішими. Також потрібне систематичне повторення. Аби забезпечити запам’ятовування, треба пов’язати для дітей потрібну інформацію з якоюсь іншою, уже їм відомою так, аби вона сприймалася цілісно. Зрештою, найскладніший прийом — це мнемотаблиці, які складаються із декількох мнемодоріжок. За допомогою мнемотаблиць можна запам’ятати й відтворити доволі довге оповідання, казку, вірш. На застосуванні мнемотаблиць заснований метод, який розглянемо докладніше, — казки-зв’язки. Казки-зв’язки на основі мнемотаблиць Дітям подобається слухати казки, утім часто буває складно переповідати їх — це завдання зумовлює швидку втомлюваність, дратівливість дітей. Аби зарадити цьому, використовуйте казки-зв’язки. Текст такої казки подайте у вигляді мнемотаблиці, де кожному слову казки-зв’язки дібрана  картинка. Коли розповідаєте казку, супроводжуйте її демонстрацією відповідної мнемотаблиці. Наприклад, для автоматизації звуку [р] створюємо та опрацьовуємо з дошкільниками з використанням мнемотаблиць казки «Морозний день», «Троє поросят». Закріпленню вимови звуків [з], [с], [ж], [ч], [ц], [щ ] сприятиме робота з казками «Лисиця і гуси», «У гостях у бабусі та дідуся», «Маша і три ведмеді» тощо. Діти швидко запам’ятовують послідовність сюжетних подій, коли бачать мнемотаблицю. Так їм значно простіше переказувати текст казки. Використання казки-зв’язки дає змогу зосередити дітей на автоматизації вимови певних звуків у зв’язному мовленні, які попередньо протягом корекційної роботи опрацьовували з дошкільниками ізольовано. Слова для тексту казки-зв’язки обирайте відповідно до звуків, над автоматизацією вимови яких збираєтеся працювати. Формулюйте з цими словами прості речення, аби їх було нескладно «перекодувати» в мнемотаблицю. Для кожного слова доберіть максимально доступні розумінню дітей картинки. Принципи й алгоритм створення Терапевтичні казки для дітей Як змінити сюжет казки-зв’язки У певний момент опрацювання казки, коли дітям стає нескладно переповідати сюжет, користуючись мнемотаблицею або без неї — змініть сюжет. До зміни сюжету залучіть самих дітей і спільно створіть нову мнемотаблицю вже для оновленої казки. У такому разі використання мнемотехніки впливає на розвиток не лише пам’яті й мовлення дітей, а й фантазії, образного мислення, креативності тощо. Щоб змінити сюжети казок, використовуємо такі способи: калькування — обираємо персонажів певної казки і створюємо нову історію за їхньою участю. При цьому може змінюватися вид, наприклад казка про тварин перетворитися на фантастичну тощо перефантазування — змінюємо певні деталі, наприклад Червона Шапочка стає Жовтою фантастичне поєднання — до персонажів казки додаємо персонажа з іншої казки та/або епохи — наприклад, до Червоної Шапочки, Бабусі та Вовка приєднується Літак. Відтак складаємо нову казку за участю цих персонажів казка навиворіт — полярно змінюємо характери персонажів і з огляду на це будуємо сюжет казки. Наприклад, Бабу Ягу описуємо доброю, а Василину Премудру — хитрою й підступною зміна автора — ведемо розповідь від імені когось із персонажів (зокрема, негативних) або навіть від імені речі (камінця на перехресті доріг, голки, у якій смерть Кощія, тощо). Казки-зв’язки з використанням мнемотаблиць для автоматизації вимови звуків у дітей дошкільного віку Звуки [з], [ш], [ж], [ч], [щ] Зайчик і дощик Сидів зайчик на галявині під сонечком. Набігла хмаринка й закрила сонечко. Із хмаринки дощик пішов. Зайчик утік під кущ. Хмаринка пішла за ліс. Вийшло сонечко. Зайчик вибіг на галявину. Їжачок і кішка Їжачок прийшов у двір. Їжачок знайшов (побачив) грушу. Їжачок почав їсти грушу. Руда кішка підійшла до їжачка. Кішка стрибнула на їжачка. Кішка вколола лапку, занявкала й побігла додому.

Прийоми розвитку творчого мислення дошкільників

Скачайт

Однією з найхарактерніших якостей дошкільників є здатність до творчості. Тож дорослим варто звертати особливу увагу на розвиток у них творчого мислення. Дослідження психологів свідчать, що розвитку продуктивного творчого мислення сприяє оволодіння такими спеціальними прийомами, як-от:

• виокремлення протилежних властивостей;
• асоціювання понять;
• постановка запитань;
• переформатування;
• генерування ідей;
• комбінування тощо.

Оволодіти цими прийомами і повправлятися у їх використанні дітям під час занять допомагають педагоги дошкільного закладу.

Виокремлення протилежних властивостей

Уміння знаходити суперечності — це основа парадоксального мислення, а воно є обов’язковою складовою творчості. Так, визначення протилежних властивостей предметів і явищ, їх зіставлення та об’єднання дає змогу дітям відкривати нові, інколи несподівані, ознаки цих предметів і явищ. Розвинути таке вміння можна за допомогою ігор.

Протилежності. Педагог називає протилежні властивості чи ознаки, а діти мають назвати предмет, об’єкт, явище чи особу, для якої вони характерні. Наприклад:

• гострий — тупий (ніж);
• гаряча — холодна (праска);
• добрий — злий (собака);
• весела — сумна (людина);
• глибоке — мілке (море, озеро);
• слабкий — сильний (вітер).

Добре і погано. Педагог пропонує дітям по черзі за допомогою категорій «добре» і «погано» оцінити такі пори року, явища природи, дії та предмети:

• зима, літо, осінь, весна;
• дощ, сніг, сонце, вітер;
• їсти, спати, гуляти в лісі, плавати;
• пити ліки, робити зарядку, умиватися;
• ніж, тарілка, скло, лампочка.

Після того, як діти впораються із завданням, педагог пропонує їм виконати його ще раз, але тепер самостійно обрати об’єкти для оцінювання.

Асоціювання понять

Асоціювання — це встановлення зв’язків між різними поняттями, предметами чи явищами. Найскладніше встановити зв’язки між віддаленими, ніяк не пов’язаними між собою поняттями. Однак здебільшого саме під час пошуку таких «ниточок» діти дізнаються щось нове.

Піктограма. Педагог показує дітям певний схематичний малюнок, наприклад, коло з вертикальною рискою внизу. Діти відгадують, що це зображення може означати. Аби посилити цікавість дошкільників, педагог повідомляє, що від їхніх відповідей залежить доля того чи того казкового персонажа.

Постановка запитань

Під час вільного спілкування з дорослими діти можуть ставити величезну кількість різнотипних запитань. Утім, коли виникає потреба самостійно розв’язати якусь проблему, дошкільники стикаються з труднощами, адже не можуть сформулювати, що саме їх цікавить. Тож їхні запитання, здебільшого, стають однобічними, стереотипними. Аби розвинути вміння ставити запитання, доцільно проводити з дітьми спеціальні ігри.

Чомучка. Педагог показує дітям сюжетний малюнок проблемного змісту — із зображенням невідомої для них ситуації, події тощо. Відтак дошкільники по черзі запитують педагога про все, що їм незрозуміло, про що кортить дізнатися. Коли всі запитання вичерпані, педагог пропонує дітям скласти за малюнком невелике оповідання.

Що в кулаці? Педагог бере невеликий предмет і ховає його в кулаці. Діти, аби відгадати, що це за предмет, ставлять різноманітні запитання на кшталт «Якої форми предмет? Якого кольору? З чого він виготовлений? Для чого призначений?».

Переформатування

Аби оволодіти прийомом переформатування, діти попередньо мають навчитися визначати різні властивості предметів і явищ, а також розрізняти, які з них істотні, а які — ні.

Винахідник. Педагог обирає будь-який предмет (наприклад, ложку, стілець, коробку тощо) і пропонує дітям по черзі назвати якомога більше способів його використання.

Золоті руки. Педагог називає матеріал, а діти вигадують, що можна з нього виготовити.

Генерування ідей

Генерування ідей — це один з найважливіших прийомів, що вправляє в умінні застосовувати творчий підхід до розв’язання різноманітних проблем. Суть цього прийому полягає в тому, аби сформувати якнайбільше ідей. При цьому не обов’язково, щоб усі вони були такими, які легко реалізувати. Важливо, аби їх було багато — що більше ідей, то більша ймовірність, що серед них будуть хороші, а можливо, — навіть геніальні.

Варто спонукати дошкільників використовувати прийом генерування ідей під час розв’язання проблемних ситуацій, обговорень, різних ігор та вправ у командах тощо.

Комбінування

Комбінування — це уявне об’єднання кількох різних предметів у такий спосіб, аби отримати щось принципово нове. Комбінувати можна не лише предмети й явища, а і їх властивості, ознаки.

Аби вправляти дошкільників у вмінні комбінувати, доцільно організовувати логіко-математичні, творчі та конструкційні вправи; складання оповідань за участі відомих персонажів тощо.

Застосовувати описані прийоми розвитку творчого мислення дошкільників варто періодично під час різних форм організації освітнього процесу в дошкільному закладі. Також можна ознайомити з цими прийомами батьків вихованців, аби вони могли використовувати їх під час тих чи тих видів діяльності дітей удома.

Консультація для батьків та педагогів: Розвиток самостійності у дітей дошкільного віку

Дошкільне дитинство є часом активного формування рис характеру, особливостей поведінки. Дослідження психологів доводять, що в цей період відкриваються сприятливі можливості для формування основ самостійності.

Процеси розвитку емоційно-вольової сфери в цей період мають риси подібності у більшості дітей, які можна позначити як дитяча безпосередність. Самостійність і незалежність дітей починає виявляється насамперед в іграх і творчості. Типовим для цього віку є поява впертості як найбільш примітивної форми вольової саморегуляції.

Дорослі вчили дитину грати - показували, що можна робити з м'ячиком, лялькою, машинкою, конструктором. Потім діти самі вибирають не тільки вид гри, але і включають в них дорослих на певних умовах.

Самостійність дошкільнят виражається у тому, що діти вже мають свою думку, яка проявляється непокорою, капризами або вимогливістю, привертаючи увагу до власної персони. Розвивається і довільність їх поведінки: дитяче «хочу» і «не хочу» добре відомі батькам. Від криків і плачу як єдиної форми вираження своїх негативних емоцій малюк переходить до більш широких і різноманітних: гніву, переляку, настороженості, агресії, замкнутості і т.д. Дитина-дошкільник освоїв соціально-прийнятні форми їх висловлювання - в стані образи він вже не буде кусатися, а обізве свого кривдника, піде поскаржиться, твердо знаючи, що тим самим уникне покарання. Переживання і вираз емоцій вимагають багато сил. Тому небажано перенасичувати день дитини-дошкільника подіями, нехай навіть і приємними.

Передумови самостійності закладаються приблизно на 2-3-му роках життя, коли дитина починає відносно вільно пересуватися на невеликих просторах і вже може в якійсь мірі самостійно задовольняти деякі зі своїх потреб. Крім того, вона починає домагатися задоволення своїх потреб усередині сім'ї та інших соціальних груп, наприклад всередині ігрової групи, тобто долучатися до соціальних відносин.

З перших днів перебування в дитячому садку вихователь ставить завдання навчання малюків елементарним навичкам самообслуговування.

Показниками самостійності дошкільника виступають: прагнення до вирішення завдань діяльності без допомоги з боку інших людей, вміння поставити мету діяльності, здійснити елементарне планування, реалізувати задумане і отримати результат, адекватний поставленої мети, а також здатність до прояву ініціативи і творчості у вирішенні виникаючих завдань. Тут їм потрібна допомога дорослих, їх розумне керівництво та організація. Необхідно тільки пам'ятати основний принцип - психіка дитини пластична, розвивати її можна різними засобами. Завдання нас, дорослих, полягає в тому, щоб помічати, вміло використовувати психологічні особливості дітей і не нав'язувати їм засоби і прийоми, якими володіє він сам. Постановка цілей відіграє важливу роль в умінні дитини дошкільного віку задовольняти свої потреби, організовувати діяльність, регулювати свою поведінку.

Вік від 5 років є важливим, сенситивним періодом для розвитку здатності до самостійного цілепокладання. У своїй роботі деякі вихователі віддають перевагу формуванню у дітей конкретних, готових знань, самі задають мета діяльності, вибирають засоби і шляхи її досягнення. Це часто призводить до невміння дітей самостійно поставити мету, спланувати діяльність, керувати своєю поведінкою. У дітей 6-7 років ініціатива і самостійність проявляються значно тонше і різноманітніше. Їх самостійність виявляється в задумі і в розгортанні сюжетів складних колективних ігор, в умінні самостійно виконати важке і відповідальне справа, доручена групі. Зросла самостійність дітей відбилося у їхнє умінні оцінювати роботу і поведінку інших дітей.

У даний віковий період у дитини формується вміння свідомо підкоряти свої дії певним мотиву, це призводить до здатності до постановки і реалізації мети, так як вибір діяльності або відмова від неї повинен бути дитиною мотивований. Важлива роль у цьому процесі відводиться педагогу. Спілкуючись з дитиною, він прагне звернути його увагу не тільки на привабливу сторону діяльності, а й пояснити її значимість для нього самого та інших. Вихователю важливо створити умови, які сприятимуть формуванню у дітей прагнення долати труднощі, не відмовляючись від наміченої мети. Проведення такої роботи допоможе дитині при подальшому навчанні в школі.

При помилковому впливі дорослих у дітей виникають дві форми несамостійності: інфантилізм і синдром безпорадності. Інфантилізм проявляється як реакція дитини на придушення дорослим його ініціативи, надлишок оцінки і втручання. Тоді у малюка перестають виникати ініціативні наміри. Синдром безпорадності викликається повною відсутністю або мінімальною увагою до справ і дій малюка. Дитина створює видимість самостійності, коли тривалий час щось робить, але її дії залишаються дуже мізерними і одноманітними (наприклад, подовгу пересипає пісок з одного відерця в інше). Дитині потрібно дати можливість обов'язково реалізувати свій намір, навіть якщо він трохи пізніше ляже спати або запізниться на прогулянку. Повага до його справи активізує орієнтацію дитини на самостійні довільні предметні дії. Не завжди дорослому слід брати ініціативу у свої руки, щоб уникнути формування пасивності у дитини. Підтримка проявів самостійності - ось чого чекає дитина від дорослого. Критеріями справжньої самостійності виступають ініціатива і елементарне планування, тривала захопленість однією справою і прагнення одержати не будь який, а задуманий результат. Тому дорослий повинен допомогти дитині активізувати інтерес до предметів, коригувати задум, допомогти його здійснити, висловлювати впевненість у собі.

Формування самостійності дошкільників виступає як складний процес:

• формуються усвідомлення необхідності виконувати побутові процеси, виходячи з особистої і суспільної значущості їх;
• відбуваються усвідомлення моральних норм, що визначають поведінку в побутовій діяльності;
• змінюються і ускладнюються культурно-гігієнічні навички, утворюючи системи поведінки в побуті;
• складаються перші побутові звички;
• дитина починає дотримуватися культурно-гігієнічні навички з власної ініціативи.

При вихованні самостійності дошкільник усвідомлює свої фізичні можливості, вміння, моральні якості, переживання і деякі психічні процеси; до кінця дошкільного віку складається правильна диференційована самооцінка, самокритичність; з'являється усвідомлення себе в часі, формується приватна свідомість.